Фото — facebook.com/SCPoltava
У Першій лізі наш співрозмовник – серед провідних гравців: лідер за кількістю гольових передач (шість асистів за ексклюзивними підрахунками нашого сайту), у п’ятірці найкращих за системою «гол+пас». Але при цьому, безперечно, 26-річний атакувальний півзахисник, спроможний зіграти нападника, все ще не реалізував увесь свій талант у футболі.
Читайте також: Одне з відкриттів сезону у Першій лізі Азізов: «У нас у Кремні зібрався добрий колектив молодих однодумців»
Судіть самі: Дмитро Щербак, який нині грає в складі команди-дебютанта Першої ліги, свого часу підписував контракт із клубом УПЛ, переходив у Кубань часів РПЛ, грав за один російський клуб із Будківським, Маєвським і колишньою мега-зіркою МЮ Обертаном під керівництвом чеха Врби. Але про російський період у своїй кар’єрі колишній легіонер відмовився говорити навідріз: «Зараз я б туди не перейшов і згадувати навіть це все не хочеться».
Зате про становлення СК Полтава, проєкт майбутнього клубного стадіону та враження від змагань ПФЛ Дмитро Щербак розповів у великому інтерв’ю Sport Arena.
«В будь-якому матчі Групи «Б» Першої ліги могла статися сенсація»
‒ Пропоную почати бесіду з дебюту СК Полтава в Першій лізі. Після того, що ви з командою пройшли в Другій лізі та на аматорському рівні, це було реальне підвищення в класі? Чи, може, через війну не відчувалося такої великої різниці між дивізіонами?
‒ Безперечно, у Першу лігу ми потрапили не за спортивним принципом, а лише долею випадку. На жаль, низка команд цього сезону вирішила взяти паузу через війну. Тому ми стрімко підвищилися в класі. Для гравців та клубу це дуже великий крок уперед, адже багато хлопців ще вчора грали на аматорському рівні, а сьогодні ми всі – гравці Першої ліги. Якщо порівнювати Першу і Другу ліги, то різниця відчутна. Найголовніше, мабуть, – це швидкості в діях опонентів. Не можу не відзначити і медійну увагу: її з боку ЗМІ значно більше, ніж у Другій лізі.
‒ У вашій групі була більш рівна боротьба, не було такого розриву, як зараз має Полісся в Групі “А”. Це від сили та рівності суперників чи насправді ті ж ЛНЗ, Металург або Оболонь все-таки відчутно відрізняються від інших суперників?
‒ Так, погоджуюся: наша група більш рівна за своїм підбором команд, ніж західна. У нас не було однієї команди (як Полісся), яка б захопила перше місце і нікому його не віддавала. Сенсація могла бути в будь-якому матчі. Очевидного лідера, який переграє всіх, у нас не було. Згадаймо лише нашу перемогу над столичною Оболонню. Ми на той час балансували в середині турнірної таблиці, пивовари йшли першими, однак ми змогли їх здолати. Та й у першій грі сезону нав’язали боротьбу лідерові. Так само і в іграх з іншими командами, які потрапили в чемпіонську групу.
Але, як ви правильно зазначили, ЛНЗ, Оболонь та Металург дійсно відрізняються рівнем – як фінансовим, так і за підбором гравців. Недарма саме вони посіли перші три позиції та поборються за підвищення у класі, з чим я їх і вітаю та бажаю успіхів у весняній частині.
‒ Що думаєте про існуючий формат турніру? Наскільки цікаво грати з розділенням на два етапи?
‒ Формат турніру дійсно цікавий. Зрозуміло, що поділ на дві групи є раціональним, щоб розгрузити клуби у фінансовому плані. До того ж через війну значно складніше здійснювати переїзди на дальні відстані.
Але в цьому форматі були й свої недоліки, зокрема нарахування очок перед другим етапом.
На мою думку, це було неправильно – зараховувати очки лише за ігри з командами, які потрапили до твоєї групи на другому етапі.
У нас виникає дивна ситуація, коли умовний Скорук, який на першому етапі йшов нижче за нас, тепер посідає сходинку вище. Чи коли Оболонь опиняється вище за ЛНЗ, хоча на першому етапі саме ЛНЗ здобув більше залікових пунктів.
«Для СК Полтава навесні буде вісім фіналів»
‒ Ваш клуб ‒ новачок турніру. Які завдання будете виконувати в другій частині сезону? Що цікавенького для вас у матчах із нижчою вісімкою?
‒ Гадаю, для нашої команди це вісім фіналів, у яких треба буде боротися до останнього. Володимир Сисенко ці завдання озвучив. План мінімум – зберегти прописку в Першій лізі, план максимум – перемогти в кожному матчі.
‒ Як гралося, власне, в Полтаві? Адже, наскільки знаємо, далеко не відразу вдалося отримати дозвіл грати в рідному місті… Наскільки це важливо було для вас?
‒ Дякую нашим ЗСУ за те, що ми взагалі можемо займатися улюбленою справою. Так, спочатку були труднощі. ОВА не відразу затвердила дозвіл на наші зустрічі у Полтаві. Тоді навіть перший тур з Гірник-Спортом довелося перенести. Але все вирішилося на користь футболу. Грати вдома завжди приємно. Ще приємніше грати за підтримки уболівальників. Але поки що ми виступаємо за порожніх трибун. Утім, переконаний, публіка повернеться на трибуни, коли наша країна здобуде найголовнішу перемогу.
‒ Знаємо, що президент вашого клубу планував будівництво великого спортивного комплексу. Бачили перспективні плани, картинки майбутнього? Ваші враження?
‒ Сергій Васильович Іващенко ‒ найкращий президент футбольного клубу: у цей важкий для кожного з нас час він продовжує фінансувати команду. На картинці я бачив проєкт, як він буде виглядати.
Це просто вау! Такого не вистачає нашому місту.
‒ Тепер ‒ про вас. Перше ‒ як вас позиціонувати? Ви ніби не форвард за амплуа, а забиваєте немало. Граєте на одній висоті зі Стрельцовим під час позиційних атак. І при цьому лідируєте в лізі за кількістю гольових передач. Дмитро Щербак ‒ це хто? Плеймейкер, фантазіста, енганче, другий форвард? Як би ви оцінили свою роль у командних побудовах?
‒ З Євгеном приємно грати, він дуже швидкий форвард, який виконує великий обсяг роботи. Тому я, як другий форвард, завжди буду йому допомагати, щоб він якомога більше забивав. У командних побудовах я граю нижче за Женю. Треба завжди бути активним, багато відкриватися під наших опорних крайніх хавбеків і допомагати Євгену в атаці.
‒ Здається, Стрельцов завдячує вам чотирма з п’ятьох своїх голів (ще один ‒ з гольового пасу Горжуя). Як вдалося вам двом налагодити таке взаємопорозуміння? Давно знайомі, десь ще виступали?
‒ Як я вже сказав, Євген – дуже хороший нападник. Він зробив мене найкращим асистентом команди. Завжди приємно, коли він забиває і команда перемагає. Головне, щоб Женя ще більше працював і дарував більше забитих голів. Щодо кар’єри, то ми з Євгеном до СК Полтава перетиналися на полі, тільки коли виступали за різні команди: я з СК Полтава виступав ще на чемпіонаті області, а Євген виступав за нашого тодішнього принципового суперника – Олімпію з Савинців.
‒ Розкажіть про свої виступи в футболі. Звідки ви? Чи маєте в родині футболістів? Де, в яких тренерів починали займатися?
‒ Перші кроки робив у ДЮСШ ім. Горпинка. Першим тренером був Андрій Марченко. Він виховував у мене характер і виховав таку рису, яка спонукає ніколи не здаватися. Дякую йому за це. Щодо родини, то футболістів у нас не було, я перший, хто став на цей шлях.
‒ Поясніть, будь ласка, людині зі сторони: ДЮСШ Ворскла, ДЮСШ Молодь, ДЮСШ імені Горпинка – яка між ними різниця, хто до кого належить і хто крутіший?
‒ Як я бачу: принципової різниці немає. Це три дитячі школи з футболу у Полтаві. ДЮСШ ФК Ворскла належить до клубу – це зрозуміло. А ДЮСШ Молодь і ДЮСШ ім. Горпинка – самі по собі, наскільки я знаю, але можу помилятися (це муніципальні ДЮСШ, підказують місцеві, ‒ прим. Sport Arena). Всі три школи гідні, щоб там займатися. Але я, як вихованець ДЮСШ ім. Горпинка, скажу, що вони крутіші.
«Прийшов в УФК (Харків) після Бесєдіна»
‒ Як у вас стався той прорив, коли ви за одне півріччя набили більше м’ячів, ніж за попередні сезони по ДЮФЛУ? Той сезон і дозволив вам отримати шанс у Харкові?
‒ Уже навіть і не згадаю, скільки я забив тоді, але я займався з футболістами 1995 року народження. Вони старші, раніше випускалися, тому треба було шукати свій вік і де грати. Тренер запропонував поїхати на оглядини до Харкова. Я поїхав на перегляд і залишився там.
‒ Чув багато хорошого про УФК (Харків). Знаю, що ви й Металіст по ровесниках обігрували. Що за колектив там був? Хто тренери? Хто ще вийшов з ваших одноліток у великий футбол?
‒ Так, багато приємних спогадів залишилося про УФК Харків! Згадую ту гру, коли ми виграли 2:1. У нашій віковій категорії тренерами були Андрій Огієнко та Олег Стороженко. Коли я прийшов у команду, звідти у Металіст перейшли Артем Бесєдін, про якого всі знають, та Олександр Осман, який зараз грає за Оболонь.
‒ Знаю, що ви по юнаках грали проти Зінченка, Матвієнка, Зубкова, Бесєдіна. Вам вони запам’яталися по Шахтарю та Металісті? Було відчуття, що перед вами майбутні флагмани покоління?
‒ Звичайно, запам’ятались. Вони дійсно виділялися вже тоді, а Шахтар, де грали Зінченко, Матвієнко, Борячук, Зубков, виграв чемпіонат України у нашій віковій категорії чотири рази з чотирьох.
«Сисенко – мій наставник і вчитель»
‒ Складний момент для будь-якого юного футболіста – перехід на дорослий рівень. Які у вас були варіанти й чому в підсумку ви опинилися в аматорському футболі?
‒ Для кожного молодого футболіста перехід у дорослий футбол досить важкий. Тоді з Харкова мене забрав Володимир Сисенко, чинний головний тренер СК Полтава. Напевно, це найправильніше рішення у моєму житті. Він навчив мене абсолютно всьому, що я знаю у футболі. Якщо б не він, напевно, я вже не грав би зовсім. Ця людина не дала мені здатися, за що я йому дуже вдячний. Володимир Анатолійович – мій наставник і вчитель у футбольному житті, а часто і в повсякденному.
‒ СК Полтава 8-9-річної давнини – чи правда, що рівно ті ж фахівці керували клубом і командою? Невже настільки довго й безперервно розвивається цей аматорський клуб?
‒ Так, клуб заснували Володимир Сисенко і Станіслав Майзус. Вони пройшли з цим клубом від початку до сьогодення. Побільше б таких фанатичних людей, як вони. З 2011 до 2014 року клуб грав у чемпіонаті Полтавської області. Далі з 2014 до 2019 була пауза у виступах. А 2019 у клубі з’явився Сергій Іващенко, який спільно з Анатолійовичем та Леонідовичем відновили виступи команди. Як бачите, за цей короткий проміжок часу клуб пройшов шлях від аматорів до Першої ліги. У цьому заслуга саме його функціонерів, які фанатично ставляться до своєї роботи.
‒ Що виграли тоді з СК Полтава, як гралося?
‒ Тоді ми виграли чемпіонат області та Суперкубок. Нашим головним суперником була Олімпія із Савинців. Гралося важко, адже протистояти дорослим дядькам завжди важче, ніж грати з підлітками. Але це був гарний досвід для молодих хлопців.
«Чижов порадив мене у Ворсклу»
‒ Яким було ваше повернення в СК Полтава після російського періоду? Завдяки чому так швидко почали забивати й тягнути команду в Кубку України серед аматорів?
‒ Після важкої травми я почав відновлюватися у Полтаві. Це був не найлегший час у моїй кар’єрі. Було важко дивитися футбол зі сторони. У СК Полтава я повернувся якраз у той час, коли містяни заявилися на Кубок України серед аматорів. Це був перший виклик для нашої команди на всеукраїнському рівні. Дебютна гра, як згадую, була проти LS Group (згодом команда отримала назву ФК Суми) у Полтаві. Ми тоді виграли, якщо не помиляюся, 5:1.
‒ Запрошення в Ворсклу було несподіваним?
‒ Швидше це було не запрошення. Тоді в СК Полтава грав усім відомий Олександр Чижов, який на додачу обіймав посаду тренера юнацької команди Ворскли. Володимир Анатолійович запропонував мене, Олександр домовився про оглядини, і я вирушив з Ворсклою на збори в Туреччину. Там непогано себе зарекомендував і підписав контракт.
‒ Чому вам практично й не надали шансу проявити себе в УПЛ? Це антипатія Максимова чи об’єктивний розклад сил?
‒ Зразу після підписання контракту я отримав тяжку травму та знову опинився поза футболом. Знову тривалий час відновлення. Повернувшись після травми, я не перебував у тій формі, у якій мене брали в команду. Я розумію, що від мене хотіли тієї гри, яку я демонстрував на зборах. Але відразу після періоду реабілітації її важко продемонструвати. Не знаю, розумів це Юрій Максимов чи ні.
‒ На той час Ворскла була успішною ‒ виправте, якщо я помиляюся, здається, й третє місце, й фінал Кубка України були при вас. Відчуваєте, що це і ваші досягнення?
‒ Бронзовий сезон Ворскли був не при мені. Я ж застав той період, коли ворскляни грали у фіналі Кубка України. Тоді я був у команді, лікувався та вболівав за них. Шкода, що програли, але друге місце – це теж хороше досягнення.
«Вихід СК Полтава до УПЛ – це маленька мрія»
‒ Чи довго довелося перелаштовувати мізки, коли доля змусила знову повернутися в СК Полтава? Що допомогло знайти мотивацію на продовження виступів?
‒ Так, було важко. Адже я був у клубі Прем’єр-Ліги. Однак треба було набирати форму, кондиції, яких у мене після травми не було.
Завдяки СК Полтава я почав знову грати.
Спочатку в матчах чемпіонату України серед аматорів, а вже за лічені місяці СК Полтава став професіональним клубом, заявився у Другу лігу, і я знову опинився на професіональному рівні.
‒ Ось ви грали в Росії. Що хорошого та поганого можете згадати на рівні спілкування особистостей?
‒ Тоді ніхто про політику нічого не говорив, були тільки розмови “одноклубник з одноклубниками”.
‒ Що б ви зараз зробили інакше в своїй кар’єрі? А якби зараз покликали в рос. клуб, ви б розглядали таку пропозицію?
‒ Безперечно, я би не поїхав тоді грати в росію. У жодному разі такого не розглядав би.
‒ Нинішня СК Полтава – чого може досягти ця команда? Що їй треба, щоб вийти на рівень амбіцій під лідерство в Першій лізі?
‒ У нас дуже хороший амбітній колектив, хороший президент, тренер. Думаю, щоб вийти на рівень лідера Першої ліги, треба багато працювати, розвивати інфраструктуру тощо. Сподіваюсь, що у нас це все попереду і що все вдасться.
‒ До чого прагнете в футболі? Що реальніше: дійти в УПЛ з СК Полтава чи “своїм ходом”, через запрошення в інші клуби?
‒ Вихід СК Полтава до УПЛ – це маленька мрія. Я б хотів разом із рідним клубом повернутися у статусі гравця в УПЛ.