Getty Images
Богдан Грищук
Україна з тріском програла Іспанії у другому турі Ліги націй. Ну і нехай. Хоч 0:1, хоч 0:4 – в графі очок нам не додалося, гіркий осад залишився у вболівальників лише від гри синьо-жовтих в Мадриді. Вірніше, від її відсутності.
Команда з того моменту, як Андрій Шевченко зійшов на тренерський місток, привчила її шанувальників до зовсім іншого. Збірна України і раніше вміла боротися і терпіти, а з нинішнім тренерським штабом ще й придбала тактичну гнучкість і певний клас, завдяки якому зовсім недавно була здобута архіважлива в стратегічному плані перемога над Швейцарією в Лізі націй. Вчора команда Шевченка вперше виглядала настільки вразливою і безпорадною на футбольному полі.
Фото – Getty Images
Але до хорошого звикаєш швидко, а щось схоже ми бачили і раніше. Хтось призабув, а хтось порахував, що раз українці виграли кваліфікацію Євро-2020, жодного разу не програвши за цілий 2019 рік, то це дає підстави вважатися грандом європейського футболу. Ну або хоча б невеликим таким грандиком, який буде давати бій і Іспанії, і Німеччини, і кому-б то не було.
15 листопада 2013 року. Україна в неймовірно емоційному матчі на переповненому НСК Олімпійський забиває два м’ячі у ворота французів і опиняється за крок від виходу на чемпіонат світу в Бразилії. Та гра згодом увійде в десятку найбільш пам’ятних в історії виступів синьо-жовтих в офіційних матчах. Через чотири дні в Парижі відбувається те, що вболівальники ще довго будуть намагатися стерти з пам’яті. На Стад де Франс все перевернулося з ніг на голову, французи поміняли півскладу, і вже до перерви ні у кого не залишалося сумнівів, що зі щитом гості французьку землю точно не залишать. Той плей-офф українські футболісти точно запам’ятали зі знаком «мінус»: до того жодна команда, що перемагала в першій сутичці в два м’ячі, які не примудрялася розгубити такий солідний гандикап.
Трохи пізніше тоді ще наставник молодіжної збірної України Олександр Головко буде гранично лаконічним про те, чому такі провали періодично відбуваються з усіма нашими командами, яким доводиться грати через два дні на третій і плюс-мінус тим же складом: «За умов гарної функціональної і тактичної підготовки команда може давати бій будь-якому навіть найсильнішому супернику. Але потім настає 70 хвилина, і суперник проводить три рівнозначних за силою гравців заміни, а у нас… ». Больові точки вітчизняного футболу оголювалися і раніше, і до цих пір не втратили своєї актуальності.
Але зараз – не про заміни, а про кадровий потенціал поточної збірної і неминучої зміни поколінь, яка її чекає.
Виїзний матч з Іспанією в Мадриді має служити жорстким нагадуванням про ліміти, з якими наш футбол ніколи не вийде на новий рівень і не наблизиться до іспанського, як би Олександр Зінченко цього не хотів. «Іспанія грає зовсім на іншому рівні, але нам потрібно прагнути до цього футболу», – сказав найдорожчий український футболіст після матчу. До слова, в національній команді Зінченко дебютував як раз проти іспанців в жовтні 2015 року, і навіть тоді у синьо-жовтих були куди кращі шанси здобути позитивний результат.
За Шевченка збірна України додала в тактиці і перебудувалася з колись звичного «бий вперед – комбінація прийде» на сучасний комбінаційний футбол. З листопада 2018 роки команда не знала гіркоти поразок і до жаркого вересневого вечора в Іспанії мала 12-матчеву безпрограшну серія, уславившись в західноєвропейських ЗМІ як одна з найбільш прогресуючих збірних останніх років.
Фото – Getty Images
Насправді тренерський штаб Шевченка вичавлює максимум з цього підбору гравців. Так свого часу працювали зі збірною і Олег Блохін, і Михайло Фоменко, за яких команда з рівним успіхом могла дати результат, а могла і з тріском провалитися в найвідповідальніший момент. І тут важлива ремарка: з цим підбором гравцем! Які хоча б іноді стикаються з таким високим рівнем інтенсивності гри, яку вчора запропонувала збірна Іспанії. З подібним ігровим ритмом в Лізі чемпіонів зазвичай має справу Шахтар, не в новинку це і українським легіонерам, виступаючим в європейських чемпіонатах. Але недавній півфінал Ліги Європи з Інтером наочно продемонстрував ту саму різницю в рівнях, «до якого потрібно прагнути». Коли тактично ще можна протистояти на рівних класному супернику, але різницю робить виконавська майстерність.
Луїс Енріке може собі дозволити залишити поза заявкою найдосвідченіших Жорді Альбу, Санті Касорлу, Альваро Морату, Пако Алькасера і інших, і зібрати склад, середній вік якого ледве сягає 26 років. А по факту – молодше, враховуючи наявність в ростері дуже вікових Серхіо Рамоса і Хесуса Наваса. Іспанський наставник будує нову команду з молодих, але які вже перебувають на хорошому рахунку в своїх клубах виконавців. У свою чергу, Шевченко на матч з Іспанією втрачає Степаненка, і тренер вже не може перекроїти склад іншими гравцями, щоб команда не втратила в балансі і якості побудови гри.
Збірна України напевно ще покаже якісний перформанс як в Лізі націй, так і майбутніх баталіях фінальної частини чемпіонату Європи-2020 і відбіркового циклу чемпіонату світу-2022. Питання – в іншому. Україна вигризла три очки у Львові зі Швейцарією і через три дні вийшла на мадридський Альфредо ді Стефано з усього трьома змінами в стартовому складі. Причому дебют за збірну Ігоря Харатін напевно припав би на інший матч, якби Степаненко так невчасно не отримав травму коліна.
Фото – ffu.ua
Іспанія після чудесного порятунку в матчі з Німеччиною вийшла на поєдинок з Україною з сімома (!) свіжими виконавцями. І не просто свіжими, але і фізично, і технічно оснащеними не гірше за своїх партнерів по команді. І що головне – кращими, ніж українська основа. Луїс Енріке не зачепив лише тих, чий досвід дозволяє максимально впливати на гру: воротаря, центр оборони і Тьяго Алькантару – ключову ланку в побудові гри не тільки Фурії Рохі, але і Баварії, яка в поточному сезоні виграла всі свої матчі на шляху до Кубка чемпіонів.
Це говорить про божевільну конкуренцію і широкий вибір висококласних виконавців, який є у головного тренера іспанської збірної. Це говорить про обмежений вибір у Шевченка і неможливості замінити нинішню основу гравцями, які б становили реальну конкуренцію по ряду позицій. Чи з молодіжної збірній тренерському штабу чекати кадрове посилення, яка в п’яти матчах євровідбору на Євро-2021 набрала всього 4 очки і вже на півдорозі втратила шанси потрапити у фінальну частину змагань?
Можна піддавати анафемі Кривцова після півфінального кошмару Шахтаря в Лізі Європи і фіаско збірної України в Мадриді, але на цій позиції без втрати в якості командної гри нікому більше грати. І Бондар, і Попов залишаються перспективними хлопцями, яких потрібно залучати, яким потрібно довіряти. Але прямо зараз рівноцінної з досвіду виступів на такому високому рівні альтернативи захиснику, який отримав найнижчу оцінку в складі синьо-жовтих в матчі з іспанцями, просто немає.
Фото – Getty Images
Можна ламати голову над тактикою, щоб компенсувати відсутність на полі ключового гравця цієї збірної Степаненка, але ні Харатін, ні Сидорчук не володіють таким же інтелектом і універсалізмом, необхідними для збалансованої гри команди як з м’ячем, так і без нього.
Зрештою, якщо відкинути втому і обмежені резерви, залишається приголомшлива різниця в рівні технічної майстерності. Не факт, що Іспанія не забезпечила потрібний для себе результат, якби зустрічалася з синьо-жовтими навіть на старті Ліги націй. Можливо, різниця в рахунку була б не такою великою, але, скільки б піренейці не забили, на виході мали всі ті ж три очки.
Після таких матчів хочеться аналізувати не тільки тактику, скільки динаміку розвитку футболу в розрізі як кількості футболістів, які можуть бути викликані в національну команду, так і їх якості. Україна вже не раз програвала Іспанії, а настільки крупно в останній раз ще на ЧС-2006 в Німеччині. Тоді вболівальники лише мріяли про те, щоб відчути атмосферу футбольного свята на чемпіонатах Європи або світу. А коли вдалося її в повній мірі відчути після успіхів на мундіалі-2006, почали очікувати більшого.
Нинішня збірна України, на відміну від своєї версії 14-річної давності, не жертвує грою заради результату. Команда Шевченко радує око і видобуває потрібні їй рахунки на табло. Але тільки уявіть, якого прогресу за цей час домоглася збірна Іспанії, розпрощавшись із легендарною «тікі-такою», що дала їй три чемпіонські титули на найбільших планетарних форумах, і поповнилася цілим розсипом молодих талантів, які вчора розірвали непереможну з 2018 року Україна. І це в умовах експериментів Луїса Енріке зі складом і пошуку найбільш оптимальної стартовою 11-ти і побудови гри!
Ансуї Фаті було всього 3,5 роки, коли Україна боролася з Іспанією на чемпіонаті світу, а в свої 17 іспанська тінейджер відзначився першим забитим м’ячем у своїй дебютній грі в старті. 22-річний Ольмо доставляв чимало проблем Шахтарю в останньому розіграші Ліги чемпіонів, а вчора в своєму першому матчі за збірну він віддав гольову передачу і мало не додав до цього гол. Ферран Торрес відзначився першим взяттям воріт у своїй другій грі за піренейців, і тепер ясно, чому Пеп Гвардіола так хотів бачити його в Ман Сіті, а іспанець в свої 20 років коштує як два Зінченка.
Іспанія впевнено перемогла, але вона недовго буде радіти. Луїс Енріке вирішує завдання іншого рівня: його команда протягом першого тайму 25 разів втрачала м’яч і допускала помилки в фазі володіння. Тренер жадає від своїх підопічних більшого: кращого контролю, меншої кількості помилок, і щоб Родрі перестав в кожному матчі отримувати жовті картки.
Здавалося б, рахунок на табло і можна святкувати успіх, а й у Фурії вистачає невирішених проблем, просто гра збірної України їх так і не розкрила. Це і нестабільність де Хеа в рамці, якого синьо-жовті потурбували лише по разу за тайм, і позиційна гра без м’яча Родрі, через яку за голову береться не тільки Луїс Енріке, а й Гвардіола в Ман Сіті, і неясна ситуація з центрфорвардом (гру Морено проти збірної України видатною не назвеш).
Перемога над Швейцарією і фіаско від Іспанії – корисний досвід для збірної України, яка прагне спробувати свої сили в Лізі А в когорті з найсильнішими збірними Старого Світу. Львівська перемога може послужити фундаментом для того, щоб синьо-жовті спробували закріпитися в еліті і мали якомога більше матчів у своєму календарі з настільки потужними опонентами. Матч з Іспанією – сувора реальність того, куди наша збірна в підсумку потрапила.
Але щоб стати сильніше, матчі такого високого рівня просто необхідні, адже де ще хлопцям, які виступали або досі грає в сонної УПЛ набиратися такого необхідного ігрового досвіду?