Роман Котляр розповідає про чудову кар’єру видатного гравця в німецькому клубі, що могла завершитися інакше, але все одно назавжди залишиться в серцях футбольних вболівальників.
На календарі 27 травня 2023 року. Спека, традиційно повний Вестфаленштадіон, звучить фінальний свисток у матчі 34-го туру Бундесліги з Майнцом. Марко Ройс у відчаї падає на газон рідного стадіону не в силах стримати емоції. Щойно Боруссія Дортмунд, клуб усього його життя, зігравши внічию випустила з рук чемпіонський титул, який, здавалося, неможливо було віддати. Не цього разу.
Тиша на трибунах, що поволі змінюється скандуваннями на підтримку команди, спроби втішити його від товаришів, тренера, суперників розчиняються у травневому повітрі над колискою Рурського регіону. Невідомо, що в той момент думав Марко, чи розумів він вже тоді, що це був, можливо, вирішальний шанс здобути омріяну срібну салатницю, що залишить Боруссію після наступного сезону.
Власне, траєкторія його кар'єри завжди була такою — повною злетів і падінь, але невдач, звісно, було побільше. Вона стала легендарною, але в більшості для вболівальників Боруссії Дортмунд та німецького футболу, наче Марко був дзеркалом душі них всіх, тим, хто доносить головні цінності та є провідником на полі головного меседжу команди — "Echte Liebe", "Справжня Любов".
Дійсно, у випадку з Ройсом вислів "з дитинства за.." виглядає не гіперболізованим, а цілком реальним. Колись він виховувався в академії дортмундської команди, але не зміг закріпитися в ній через фізичні здібності. Боруссії не сподобалася статура гравця, тому він відправився у Рот-Вайсс. Там йому вдалося добре себе зарекомендувати та перейти до Боруссії Менхенгладбах. А в ній Марко розквітнув.
Прогрес півзахисника в тому числі дозволив "жеребцям" перетворитися з кандидата на збереження прописки у колектив, що регулярно змагається за потрапляння у єврокубки. Спершу 8+4 у Бундеслізі, далі 10+9 і нарешті 18+12 у фінальному сезоні в клубі. Такий перформанс не міг залишити байдужими босів дортмундської Боруссії, які повернули "Вуді" до рідного дому.
Перший сезон показав, наскільки Боруссія помилялася, коли так легко відпустила свого вихованця. Солідні 14+11 лише в одній Бундеслізі, а також фінал Ліги чемпіонів. Здавалося, що це лише прев'ю перед черговою сторінкою успішного періоду під керівництвом Юргена Клоппа, але парадоксальним чином саме тоді він поступово йшов на спад. Спершу Вестфаленштадіон залишив друг Марко Маріо Гьотце, далі пішов Роберт Левандовські, а наступні роки нагадували день бабака.
Була потужна взаємодія з П'єр-Емеріком Обамеянгом, Джейдоном Санчо, Ерлінгом Голандом та іншими зірками Дортмунда, втім кожен з них після цього йшов до іншого клубу, а Ройс залишався. Чи були в нього тоді думки, що можна спробувати себе деінде? Можливо, однак набагато цікавішим квестом було виграти срібну салатницю з Боруссією.
Цьому перешкоджали численні пошкодження, які шлейфом тягнулися за ним багато років. Все розпочалося у сезоні-2014/15, наче фінальна кампанія Юргена Клоппа на чолі клубу якимось чином корелювала з початком невдач у персональній історії Марко.
В 2017 році прийшов перший солідний успіх. "Вудіньйо", як колись прозвали гравця через схожу зачіску зі знаменитим дятлем Вуді, завоював Кубок Німеччини. Щоправда, в тому розіграші він в більшості був травмований, проте коли виходив на поле, його роль важко було не помітити. Ми згадали вище про його тріумфальне повернення на півфінал з Баварією, але в 1/8 фіналу саме гол німця допоміг зрівняти рахунок з міцною Гертою та перевести матч у переможні овертайми та серію пенальті.
В Берліні він відіграв лише у першому таймі, а далі знов підвела хрестоподібна зв'язка коліна. Хоча святкувати гравцеві це не завадило.
Наступної кампанії втрата важливого гравця відчувалася, окрім суто ігрових проблем були й скандали всередині клубу. Здавалося, що прихід тренера Люсьєна Фавра нарешті дозволить досягнути мети, цей перехід активно обговорювався з Марко, який розкрився саме під керівництвом швейцарського наставника у Гладбаху.
І дійсно, перший спільний сезон після воз'єднання вийшов чудовим, практично легендарним. "Вудіньйо" демонстрував потужну мотивацію та результативність, як в свої найкращі роки раніше, відмітився показниками 17+11 лише в одному чемпіонаті, наприклад, нейтралізувавши Баварію у першому колі за рахунок дублю, забивав чи асистував практично в кожному другому матчі.
Дортмунд став зимовим чемпіоном у Бундеслізі, в певний момент віз мюнхенцям 9 пунктів, проте пошкодження та загальний командний спад навесні призвели до повернення першого місця принциповому супернику.
В фінальних турах Боруссія оступилася на Шальке та Вердері, а в вирішальному більш заочному протистоянні конкурент зумів здобути важливу перемогу.
Наступна кампанія — знову невдача. В першому колі було втрачено занадто багато пунктів з середняками та аутсайдерами, а хороша друга половина сезону із більшістю перемог та лише двома поразками до завершальних турів була марна, бо колектив Фліка тоді було важко зупинити. Якби вдалося обіграти конкурента вдома й скоротити відставання, можливо, це якось би повпливало на психологію мюнхенців, а так. Поразка з не призначеним арбітром пенальті та втрата шансів на трофей.
Щодо пошкоджень Марко, то це компенсувалося скіллом блискучої гри після відновлення. Наче цих травм зовсім не було.
14/15 (розрив зв‘язки кісточки / пропустив 1,5 місяці) — 4+1 у 6 матчах.
16/17 (остеомієліт лобка / 5,5 місяців) — 1+3 у 4 матчах чемпіонату, у тому числі хет-трик асистів проти Гладбаха + 2+3 з Легією та вирішальний гол із Реалом на Барнабеу, який приніс Боруссії нічию та подарував перше місце у групі.
16/17 (розрив м'язового пучка / трохи більше місяця) — 2 голи у чемпіонаті + гол Монако у Лізі чемпіонів + 1+1 у переможному півфіналі з Баварією у Кубку.
17/18 (розрив хрестоподібної зв'язки / трохи більше 7 місяців) — 3 м'ячі в чемпіонаті, які принесли Боруссії 5 очок, ассист з Аталантою в Бергамо, який привів до голу Шмельцера та проходу до 1/8 фіналу Ліги Європи.
18/19 (травма приводящого м'яза / практично місяць) — 2 голи, один з яких проти Герти дозволив вирвати перемогу на 92 хвилині.
22/23 (проблеми з кісточкою, запалення лонної кістки / з невеликими перервами 4 місяці) — 5 результативних дій у 6 матчах.
На піку ця легкість та грація відчувалися у кожному русі Марко. Те, з яким вмінням він контролював м'яч на швидкості, прибирав суперників, знаходив товаришів по команді передачами на різних ділянках поля, міг завдати ударів з різних дистанцій — вражало.
А які хайлайти видавав Марко. Міг повернутися після непростого пошкодження та зробити 2+3 на груповому етапі Ліги чемпіонів з Легією.
Витягнути Боруссію до перемоги з 0:2 у важкому матчі зі Штутгартом.
Забити гол у важливий момент, як це було у 2019 році з Гертою.
Зробити хвилинку справжнього футбольного мистецтва, що була між іншим в матчі з Бешикташем.
Чудово себе проявити в принциповій зустрічі з Баварією і дозволити Боруссії виграти трофей.
Через пошкодження рідко вдавалося проводити багато матчів у різних сезонах, але коли він був здоровим, то майже завжди робив різницю. Як мінімум в кампанії-2018/19 Марко заслуговував чемпіонство, як ніхто. Лише за деякий час до її старту відновився після розриву хрестоподібних зв'язок, видав чудове перше коло чемпіонату, фактично в соло витягнувши домашній матч з Баварією. Тоді "джмелі" виграли 3:2, а Ройс відмітився дублем. Втім, невелике пошкодження на початку другої половини і саме тоді Дортмунду не вистачило свого лідера у важливих зустрічах.
У попередні роки здавалося, що розставання неминуче, тому що його вплив на результати ставав все меншим. Втім, це мало виглядати інакше. Якість Марко відчувалася навіть у такі турбулентні моменти. Це доводить хоча би домашній матч з Аугсбургом цього сезону, в якому він нарешті вийшов в основному складі після відсутності і одразу зробив 1+2. Так, напевно зіграли роль і емоції, але навіть без них це був той Ройс, якого всі так люблять.
Важко уявити, що один з найкращих гравців свого покоління не виграв багато титулів, навіть у збірній Німеччини все було невчасно. На Євро-2012 "бундестім" поступилася Італії у півфіналі, ЧС-2014 та Євро-2016, можливо, на піку тієї команди Йоагіма Льова, пропустив через пошкодження. Фактично, єдиний великий турнір, на який Ройс їхав в якості важливого гравця був ЧС-2018, але на жаль саме той мундіаль виявився провалом. До Марко важко висловлювати претензії, він забив гол у важливому матчі зі Швецією та віддав асист на переможний м'яч Тоні Крооса, але цього було замало.
На піку Марко цікавилося багато топових клубів — Барселона, Челсі, Манчестер Сіті. Була в цьому списку, яка несподіванка, і мюнхенська Баварія. Але Ройс і думати не хотів щодо зміни команди. Йому було байдуже і на потужні контракти від шейхів, і на магічну атмосферу Камп Ноу, він відмовив навіть Юппу Гайнкесу, який запросив його додому і за посиденьками з печивом та кавою біля каміна намагався схилити до трансферу у Мюнхен. Вибір був очевидним в цьому випадку.
Поступово ми дійшли до нинішньої ситуації. Тут є дві сторони.
Можлива зміна команди Ройсом була секретом Полішинеля цього сезону, навіть минулої кампанії він почав потрохи мати меншу кількість ігрового часу і не завжди витримувати інтенсивні навантаження, але тодішнє продовження ще на рік мало на меті крім ігрової користі ще й сентиментальний елемент. На хвилі успішного крокування чемпіонатом Боруссія з радістю погодилася продовжити його угоду. Це далі Марко, вже після підняття бажаного трофею над головою, мав з легкістю в душі, як і його товариші по команді, провести на Вестфаленштадіоні ще один рік і потім з усвідомленням того, що більшість головних справ виконано, вирішити щодо наступного кроку в кар'єрі. Програш в гонці за титул наче підкосив весь Дортмунд, а вінгера змусив приймати настільки відповідальне рішення в контексті, коли замість гордого золотого кольору на рукаві нової футболки він бачить звиклий червоно-білий паттерн з емблемою Бундесліги, який використовують більшість інших команд.
Нинішній сезон показав, що є багато над чим працювати, а зміни вже відбуваються. Через це починається прийняття нових рішень, не завжди приємних для вболівальників. Бути повноцінною частиною цієї перебудови Марко не зможе через вік. Втім, така фігура у роздягальні ще декілька сезонів могла би подавати приклад молодим гравцям, а потім відправитися до іншої команди або завершити кар'єру в Боруссії, саме такий меседж озвучувався Ройсом.
Звісно, він заслуговує набагато більшого, аніж трішки знецінюючі виходи на заміни ближче до кінцівок матчів в якості бажання потягнути час. Фігура такого масштабу точно достойна іншого завершення виступів у клубі, якому він віддав своє здоров'я і більшу частину кар'єри. Можна критикувати Едіна Терзича, який має конфлікт з Марко, а сам Ройс минулої зими був одним з тих, хто підбурював роздягальню до зливу головного тренера, але з іншого боку раціональне зерно в цьому також присутнє. Виступи вінгера в попередні роки важко назвати видатними.
Поступово його роль зменшувалася, коли він отримував ігрові хвилини, то не завжди проявляв себе найкращим чином. Було важко виграти конкуренцію. Цей фактор навряд чи згадають, тому що у разі дійсно підготованого відходу у потрібний таймінг це можна було б приводити в якості аргументу, а за такого сценарію, як зараз, все виглядає інакше.
Все відбувається занадто швидко та сумбурно. Тим гірші емоції викликає радість керівництва Боруссії на трибунах в матчі з Аугсбургом на гол Марко. Коли ваша легенда йде ось так, краще мовчати. Новий генеральний директор по спортивному розвитку Ларс Ріккен, який скоріше всього брав участь у рішенні не продовжувати контракт з Ройсом, вступив на нову посаду найгіршим чином, хоча навряд чи його слово було ключовим у цьому питанні. Гарні стосунки Едіна Терзича і босів клубу — це добре, часто необхідно мати цю підтримку, щоб побудувати гарний проект, але коли Ганс-Йоагім Вацке та компанія встають на сторону тренера у конфлікті з гравцем, який зробив для Дортмунда набагато більше, тоді це викликає непорозуміння.
У домашній грі з Дармштадтом святкування продовжилося. Південна Трибуна підготувала топовий перформанс, де в центрі чорно-жовтих кольорів розташовувалася футболка з номером "11" та написом "Danke, Marco". Сам Марко вийшов в якості капітана, а далі відбулася фірмова вистава. Спершу асист на Яна Матсена, а далі арбітр поставив штрафний удар за фол біля воріт команди Торстена Ліберкнехта.
Ройс видихає, готує невеликий розбіг, а потім.. М'яч з потрібною силою і траєкторією опиняється за лінією воріт. Навіть воротарь Марсель Шуен таке враження не намагався нічого вдіяти, будучи зачарованим цим голом. Гравці Боруссії почали підкидати його вгору, а після заміни навряд чи хтось міг стриматися від емоцій.
Основне відбувалося після фінального свистка. Півзахисник відправився на Südtribune, де довго розмовляв та співав разом з вболівальниками, потім разом з дітьми здійснив коло по стадіону, аплодуючи трибунам. Зворушливі сцени. Це не все, легендарний гравець також оплатив всім бажаючим пиво на стадіоні, залишивши записку — "Дякую за все! За мною прощальне пиво. Ваш Марко".
Як міг справжній вболівальник клубу і патріот рідного міста зробити інакше? Скандування його ім'я та прізвища ще довго будуть ехом лунати в різних куточках Вестфаленштадіону.
Чи можна назвати Марко справжнім лідером? Так. Чи був він справжнім капітаном? В повній мірі ні. В цьому є певний парадокс Ройса, йому більше підходила роль не того, хто тягне рояль, а людини, що натирає до блиску клавіші, ретельно змазує спиртом струни, щоб уникнути іржі, полірує його, контролює правильне звучання натиском на педалі, щоб іншим зіркам Боруссії вистачило лише красиво вдітися та розпочати грати свою мелодію перед стадіоном. Їхній перфоманс важливий, але коли "Вуді" був здоровим, то саме він відповідав за всю магію, яка змушувала зачаровано спостерігати за грою Дортмунда, і пов'язував багато процесів на полі. Звісно, він сам міг сісти за рояль і тонкими, філіграними рухами в своєму неповторному стилі показати товаришам, що таке справжнє мистецтво, але віддавав перевагу бути тихим героєм.
Ви навряд чи знайдете якісь фото чи відео зашкварів Марко поза футболом, епатажні речі в стилі П'єр-Емеріка Обамеянга, який скупляв дорогі авто і одягався в найтоповіших брендів. Власне, через це внесок Ройса можуть дещо недооцінювати. І завдяки цьому з іншого боку не можна не любити. Коли лунає його ім'я та прізвище важко собі уявити когось, хто буде намагатися зачепити "Вуді" чи сказати щось образливе, тому що рівень особистості виходить далеко за межі Дортмунда.
"Дортмунд означає для мене все. Грати за клуб 12 років, це має щось означати. Ти не залишаєшся лише через ім’я чи гроші. Ти повинен почуватися комфортно, мати гарне середовище та чудових товаришів по команді.
Величезну роль відіграють і вболівальники. Піти означає знати, що ви не знайдете такого ж ніде в іншому місці, тому ви двічі-тричі подумаєте, перш ніж прийняти таке рішення. Вболівальники – велика частина того, чому я залишився так довго, а також тому, що я завжди почувався тут потрібним – це важливий фактор", — казав він.
У сучасному світі, коли потужні угоди, популярність у соцмережах та інші матеріальні блага виходять на перший план, стає все менше one club men, які грають у рідних клубах за ідею, цінності, суб'єктивний комфорт чи відданість. Це поступово перетворюється у анахронізм, що дуже засмучує.
1 червня 2024 року, Вемблі, фінал Ліги чемпіонів. Історичне коло замкнулося. Хоча Марко і відігравав все меншу роль у команді, його важко було назвати однією з головних причин виходу до вирішального матчу за "вухастика", але це було не важливо. Він був головним героєм цього епосу. Після матчу-відповіді з ПСЖ гравці Боруссії побігли святкувати до вболівальників, а Ройс був головною особою — заліз на трибуну до фанатів, разом з якими співав різноманітні пісні, насолоджувався моментом. Все складалося казково — фінальний матч за Дортмунд міг подарувати йому головний євротрофей.
Гравці Боруссії казали, що хочуть виграти Лігу чемпіонів для нього, а сам він пішов би з клубу із трофеєм, що компенсував би всі попередні невдачі.
У 2013 році Марко лише починав свою кар'єру у рідній команді, був її повноцінним лідером, а в матчі з Баварією заробив пенальті, який реалізував Ілкай Гюндоган. Тоді та поразка сприймалася спокійніше, тому що попереду було багато славних років, а зараз ціна помилки виросла в рази. Не було іншого варіанту, крім перемоги. Це мав бути той самий день.
В суперниках мадридський Реал — майстри вигравати фінали навіть тоді, коли вони грають гірше за суперника. Монументальний Колосс, який важко посунути з трону. Цього разу він виявився не на глиняних ногах, а з твердого каменю, що було важко пробити. Хоча Боруссія виглядала набагато краще.
У другому таймі Едін Терзич випустив Ройса на поле, швидше за все з метою перебудови на більш захисну формацію, але м'яч після удару Дані Карвахаля зрадницьким чином влучив у сітку воріт. Потім все пішло не за планом, треба було випускати якомога більше гравців задля навали, але в цьому вирі подій Ян Матсен віддав неточну передачу, яка призвела до другого голу авторства Вінісіуса.
Мрія про трофей знову була знищена. Персональне свято не вийшло таким, як би того хотілося, а блиск срібної медалі на грудях лише виступав додатковим тягарем, тому коли Марко одразу ж зняв її з себе виглядало так, наче він хотів швидше його позбутися. Півзахисник завжди грав романтично, як і його клуб, але романтики не завжди перемагають. Так інколи буває.
У Лондоні в цей день навряд чи був хтось настільки засмучений поразкою Боруссії, як Ройс. Дортмунд однозначно завоював серця мільйонів вболівальників, але цей статус точно не міг би заспокоїти одного з найкращих гравців чемпіонату Німеччини всіх часів. Тому епоха півзахисника у клубі буде асоціюватися з роками без трофеїв з боку багатьох нейтральних фанатів, хоча титули не завжди є мірилом легендарності того чи іншого футболіста. Втім, його відданість одній команді та харизма точно запам'ятаються не менше.
Інколи так буває, коли броня лицаря, який мав перемогти дракона і визволити принцесу з вежі, трішки заржавіла, меч затупився, дерев'яний міст погіршився через сирість, значить тепер через нього не перебратися, а принцеси у вежі не опинилося, тому що її встиг звільнити хтось інший. Втім, завжди можна написати нову історію, в якій все складеться так, як належить, у випадку з героєм цього тексту це точно має бути на одній з адміністративних посад у клубі.
Невідомо, скільки ще Марко Ройс буде виступати в якості футболіста, чи це буде в США, Азії чи інших країнах, але на Вестфаленштадіоні наче заберуть одну з залізних конструкцій стадіону, на скляному фасаді з головної сторони арени вже не буде помітним його сяйво в улюблених чорно-жовтих кольорах. Звісно, колись Марко повернеться в Боруссію, в цьому майже немає сумнівів, але саме його кар'єра гравця завершує епоху, яка буде дуже довго згадуватися усіма шанувальниками клубу і не тільки. Тому що Боруссія Дортмунд є ним. А він є Боруссією Дортмунд.
Роман Котляр
всі статті автора