Сьогодні СК Полтава оголосив, що пішов із життя Володимир Анатолійович Сисенко – незмінний головний тренер команди з часів обласних аматорських змагань і до УПЛ, куди клуб також виходив під його керівництвом. Помер не просто співробітник клубу, а один із його фундаторів – від весни 2011 року, з невеликими перервами, Сисенко залишався головним тренером СК Полтава.
На сайті Sport Arena – розповідь про Володимира Сисенка, який довів, що в футболі ще можливі дива.
Далекий шлях до рідної України
Володимир Анатолійович Сисенко народився 19 квітня 1962 року селищі Шахринав Таджицької радянської соціалістичної республіки, проте більшу частину свого життя присвятив Полтаві на батьківщині своїх предків. Він є однією з ключових, хоча й недооцінених, фігур у сучасній історії полтавського футболу. Його кар’єра демонструє унікальний перетин футбольних систем СРСР та незалежної України. Хоча він має громадянство України, його футбольна біографія тісно пов’язана з Таджикистаном, де він став однією з легенд провідного клубу республіки – Паміру (Душанбе). Такий дуалізм ідентифікації є визначальним для розуміння його раннього футбольного шляху, який розпочався далеко за межами УРСР.
Легенда Паміру
В ігровій кар’єрі Сисенко виступав на позиції захисника й опорного півзахисника. У першоліговий Памір він потрапив ще школярем – у 1978 році, при закарпатському тренері Іштвані Секечі почав залучатися в дублюючий склад, у 1980-му дебютував у першій команді. На той час за Памір грали майбутні зірки – воротар Валерій Саричев (Торпедо та Корея), півзахисник Олексій Чередник (Дніпро, Саутгемптон, олімпійський чемпіон), нападник Едгар Гесс (Спартак, Пахтакор і збірна СРСР), догравали авторитетні ветерани Геннадій Черевченко та Леонід Кириленко. Якраз паралельно прибули Вазген Манасян і Рашид Рахімов.
Мінялися тренери: Марк Туніс, Владімір Гулямхайдаров, Юрій Сьомін… У пошуках ігрової практики Сисенку довелося, як сказали б сьогодні, з’їздити в оренду в Динамо (Самарканд), яке грало на той час у Другій лізі – у Владіміра Дєсятчікова там грало відразу кілька добре відомих у майбутньому в Україні футболістів. Наприклад, воротар Іван Фельде багато років віддав білоцерківському футболу, а захисник Микола Турчиненко з Таврією став чемпіоном у 1992 році. От тут Сисенко відчув, як це – бути гравцем основи, а в наступному сезоні під керівництвом Александра Мовсісяна ще й відзначився своїм дебютним голом.
Словом, повертаючись у Памір після двох років в Узбекистані Сисенко застав уже іншу команду. Ветерани відходили, а поряд із Манасяном в атаці багато забивав Мухсін Мухамадієв – помітний футболіст свого часу, підходив Арсен Аваков, який пізніше в шепетівському Темпі з захисників успішно перекваліфікується в нападники. В Шарифа Назарова та Олега Хабі Володимир уже став регулярним гравцем основи і зробив вагомий вклад, що за підсумками чемпіонату 1988 року Памір підвищився в класі.
У 1989 році Сисенко відіграв 19 матчів у союзній Вищій лізі, і весела то була команда – саме в Памірі з’явилися перші в радянському футболі африканці (хай Дербі Макінка, Пірсон Мванза та Уіздом Мумба Чанса й зіграли лише по три матчі). Проте намічався великий неспокій у Таджикистані. Спершу Сисенко пограв за першолігову Кубань, потім – за Навбахор (Наманган) із ще одним майбутнім провідним гравцем Таврії Сефером Алібаєвим. А в 1991 році опинився в Ворсклі.
Легенда Полтави
Коли Володимир Сисенко розпочав свою кар’єру в незалежній Україні, він вже був досвідченим футболістом, якому навесні 1992-го виповнилося 30 років. Він відразу ж пробився до основного складу полтавської Ворскли, провів 23 матчі, всі в основі, у першому ж сезоні, підтвердивши свою високу професійну репутацію та значний досвід, набутий ним на попередньому етапі. Цей досвід, сформований у Центральній Азії, дозволив йому одразу стати одним із найбільш надійних та фізично підготовлених захисників Першої Ліги України початку 90-х, компенсуючи загальну нестабільність та брак досвіду у молодих українських команд того часу.
Кар’єра у Першій і Другій лізі СРСР у Центральній Азії накладала на гравця дуже специфічні вимоги. Необхідність постійно долати величезні логістичні відстані, грати у важких, часто спекотних кліматичних умовах і підтримувати високий рівень фізичної підготовки призводила до формування школи витривалості та дисципліни.
Цей накопичений досвід у Центральній Азії виявився критично важливим для подальших виступів Сисенка в Україні. Незважаючи на статус ветерана, він відзначався феноменальною стійкістю та фізичною міццю, які стали основою його успіху у Ворсклі. Протягом сезонів 1992 та 1992/1993 у Першій Лізі України Сисенко зіграв 61 матч, і в усіх 61 матчі він вийшов у стартовому складі та не був замінений жодного разу. Така здатність грати всі 90 хвилин у кожній грі є унікальним показником для польового гравця і є прямим підтвердженням високого рівня витривалості та фізичної готовності, набутих саме під час його радянської кар’єри.
Загалом, Сисенко зіграв 89 поєдинків за полтавську Ворсклу. Хоча був момент, коли ветерана запрошували в вищоліговий Кривбас, поки він потрібен був полтавцям – грав за них, пустив коріння в цьому місті. Повернувся в Полтаву, хоча й змінив у пізні роки виступів як футболіста ще кілька команд – Океан (Находка), Кубань (Краснодар, Рубін (Казань), Електрон (Ромни), Локомотив (Знам’янка), Зарафшан (Навої), Жетису (Талди-Курган).
Від першості області до УПЛ
Після завершення ігрової кар’єри Володимир Сисенко взяв значну паузу перед початком своєї тренерської роботи у професійному полі. Цей тривалий проміжок був присвячений роботі на низовому рівні у Полтаві, що дозволило йому заглибитися у місцеву футбольну структуру.
У 2011 році Ворскла мала єврокубкові амбіції, а ФК Полтава сподівалася вийти з Другої ліги в Першу. Сисенко саме тоді очолив новостворений аматорський Спортивний Клуб Полтава і відтоді не залишав свою посаду, за винятком короткого періоду, коли клуб вимушено призупиняв виступи.
Його роль у клубі виходить далеко за рамки звичайного головного тренера. Сисенко був фактичним архітектором структури, яка й керує довгостроковим розвитком клубу. У футбольних колах його визнають як справжнього one-club man у ролі головного тренера полтавської команди. Так довго – від 2011 до 2025 року – на всеукраїнському рівні не працював у новітні часи ніхто. Це десь ближче до багатолітньої роботи Кварцяного в Волині, Жиліна – в Системі-Борекс, Гі Ру – в Осері. В сучасному футболі таких історій одиниці.
Протягом десятиліття Сисенко послідовно розвивав СК Полтава від аматорського до професійного рівня. Цей етап був критично важливим для створення фінансової та організаційної бази клубу. При цьому головному тренері розкрилися й перезавантажилися Фоменко, Щербак, Таранушич і низка інших самобутніх футболістів, у яких би без цього клубу й цього фахівця не було б шансу проявити себе на всеукраїнському рівні, а дехто з них навіть завдяки виступам за аматорський СК Полтава отримував пропозиції пограти в УПЛ, у вищих дивізіонах зарубіжних країн.
І Сисенко не просто працював у цій команді, він жив нею, він творив!.. На обласному рівні виграв усе, що тільки можна було. На аматорському всеукраїнському розкрив цікаву команду з Тельновим, Підлепичем, Щербаком, Куімовим, Червонцевим, Кірпіченком, Савенковим, Даниленком, Місяйлом, Фоменком – навіть той самий Чижов, що Шахтар і УПЛ, погравав тоді за СК Полтава…
Ігор Тимченко догравав у Сисенка в СК Полтава і став його помічником, як і той же Тельнов. Коли головний тренер занедужав, Тимченко в весняній частині минулого сезону зробив великий внесок у підвищення в класі. Сисенко міг бути спокійним – будучи постійно на контакті з командою, тяжко хворіючи, він знав, що Тимченко не підведе.
Влітку довелося офіційно призначити на посаду головного тренера нового фахівця, з необхідним для УПЛ дипломом. Але ми не маємо жодних сумнівів, що Сисенко до останнього тримав контакт із командою й встиг порадіти її історичній перемозі над чемпіоном України – Динамо – на його полі.
І це хоч і сумна, але дуже красива історія. Виняткова стабільність та надійність, які Володимир Сисенко демонстрував як гравець, повністю трансформувалися у його клубну філософію як тренера. Його багато років безперервної роботи в одному клубі є рідкісним явищем в українському футболі, де поширеною є тренерська метушня та часта зміна наставників. Філософія Сисенка — це не пошук блискавичного, але тимчасового успіху, а постійний, дисциплінований та стійкий розвиток. Ця стабільність менеджменту є запорукою стійкості СК Полтава у професійних лігах.
Є тільки одна несправедливість – у той час, коли СК Полтава запрацювала саме так, як він багато років готував її до цього, сам Володимир Анатолійович занедужав і не зміг в повній мірі насолодитися ні срібним віце-чемпіонством Першої ліги, ні дебютом в УПЛ. А яке шоу втратили масові вболівальники, які не бачили Сисенка на тренерському містку – емоційного, фонтануючого, в постійному діалозі зі своїми гравцями, суперниками, суддями… Це було неповторно…
Але він там, в історії клубу, для якого так багато зробив. Сисенко – легенда. Його тренерська спадщина є прикладом того, як довготривала стратегія, а не миттєва ротація, може забезпечити клубу стійке місце на національній футбольній арені. А особистий доробок цього фахівця увінчався успіхом СК Полтава – не треба зневажливо говорити про цей клуб, що тут працюють «за миску їжі» чи «скочили вище голови». Навпаки, хай скоробагатьки з космічними бюджетами вчаться, що можна дійти з чемпіонату області до УПЛ, ні в одному з сезонів ні одного з турнірів не будучи найбагатшими, найзірковішими, записними фаворитами. І це теж був футбол Сисенка як він є, в чистому вигляді.
Ігор Дашков