Фото — uaf.ua
Максим Юрков
У тренерській кар’єрі Андрія Шевченка в національній команді було безліч абсолютно різних за своїм змістом футбольних матчів. Але точно не було такого, яким став листопадовий виїзний товариський поєдинок зі збірною Польщі в Хожуві – 39-й під керівництвом легенди українського футболу.
За ці чотири роки українські вболівальники відчували весь спектр емоцій: від недовіри до тренерських талантів Андрія Миколайовича на початку відбору на ЧС-2018 до тотальної феєрії від успіхів синьо-жовтих в прем’єрній Лізі Націй та кваліфікації Євро-2020. Зовсім недавно збірна зазнала найбільшої в історії поразки, ковтнувши в спарингу від французів 7 м’ячів, а потім здобула не менш історичну перемогу над іспанцями, видавши близьку до стовідсоткової реалізацію за тотального домінування однієї з топ-збірних Європи.
Вчора любителям футболу довелося випробувати емоційні гойдалки в рамках всього однієї гри. Україна видала дуже змістовний футбол в контрольній зустрічі з Польщею, але пропустила два безглуздих голи і програла 0:2.
Матч – товариський, і в таких випадках рахунок, як і гра, через час забудеться. Інший момент, що Шевченку цей найбільш незвичайний матч за його тренерства має сподобатися. Зазвичай тренери обмежуються в таких випадках словами про «користь отриманої інформації», але польська репетиція по своїй суті стала близьким до ідеального тест-драйву для української команди напередодні заключних матчів Ліги націй зі збірними Німеччини і Швейцарії.
Дев’ятий в історії матч між збірними Польщі та України точно мав цінність для наставників обох команд. Єжи Бженчек хотів побачити в дії нове покоління польських талантів – Гумни з Аугсбурга, Плахету з Норвіча, а також тих, хто матчі польської команди в елітному дивізіоні Ліги націй більшою мірою спостерігали з лави запасних.
Шевченко говорив про підбір збалансованого складу і про конкуренцію, яку тренер очікував побачити на футбольному полі. У підсумку, стартовий склад став майданчиком для експериментів: найбільш проблемну позицію правого захисника тренерський штаб довірив закрити Коноплі, центральний трикутник також вийшов імпровізованим – Зінченко, Макаренко і Коваленко, а місце лівого атакуючого Зубкову.
Фото – uaf.ua
За іменами збірна України виглядала солідніше господарів, у складі яких зі старту з’явилися Скорупський, Бохневіч, Валукевіч, Гумни та Плахета, на рахунку яких сумарно – шість ігор за Кадру на п’ятьох. І навіть наявність в основі таких відомих широкому колу людей, як Мілік і Пентек, не повинні вводити в оману – у обох кар’єра в самому розквіті сил пішла під укіс, і фактично матчі збірної Польщі стали для колись грізних польських форвардів можливістю хоч якось підтримувати форму і оптимальні кондиції за відсутності регулярної практики в своїх клубах (Наполі і Герті).
Початок гри вийшов бадьорим по обидва боки. Високий темп, взятий учасниками матчу на стадіоні Шльонський, продемонстрував високий рівень мотивації команд проявити себе перед ключовими офіційними поєдинками Ліги націй. Підопічні Бженчека навіть в перші 15 хвилин більше контролювали м’яч, але саме на стільки і вистачило стартового запалу сплаву польської молоді і «збитих льотчиків».
Невдала спроба недосвідченого центрбека польської команди почати атаку обернулася перехопленням Коваленка в центрі поля і блискавичним контрвипадом, який завершився падінням Ярмоленко у штрафному майданчику і призначенням пенальті. Воротарі ніколи не брали 11-метрові удари у виконанні Андрія, але все ж у 31-річного вінгера був прикрий промах в 2014 році. Під час відбіркового матчу на Євро-2016 з Північною Македонією Ярмоленко з «точки» потрапив в поперечину. Можливо, лідер збірної України колись був фахівцем в популярній дворової грі «триста», адже в спарингу з польською командою він знову не забив, порушивши на цей раз штангу. Був би гол – заробив би 50 очок за потрапляння в каркас, але…
Фото – uaf.ua
Незважаючи на нереалізований пенальті, Синьо-жовті видали один із зразкових в цьому році перших таймів з точки зору організації гри. Гості компактно оборонялися і практично бездоганно виходили з оборони в атаку, часто ніби не помічаючи спроби польських футболістів перекривати зони. Ключем до настільки впевненої грі в перехідних фазах стали впевнені дії Зінченка, агресивні і високі підключення флангових захисників Михайличенка та Коноплі, а також в цілому висока командна мобільність, що дозволяло українській команді на регулярній основі користуватися розривами між лініями польської збірної і в більшості епізодів доводити свої атаки до логічного завершення.
З єдиною ремаркою, що надійна гра Скорупського на останньому рубежі так і не дозволила українцям хоч раз відзначитися в контрольній зустрічі. Інше питання, що нерозв’язних завдань наша атака польському голкіперу особливо і не створила. Крім ранньої «гармати» Зінченка та шансу Циганкова після перерви все інше було з розряду легкого, або летіло «в молоко», і це однозначний камінь в город «синьо-жовтих», які розтринькали цілу розсип створених гольових моментів. За весь матч українці перебили поляків за цим показником практично в два рази – 14: .
Тренерська думка і її реалізацію було видно на футбольному полі неозброєним оком, і це за всіх пертурбацій зі складом, який все ж був не основним у української команди в цей вечір. Передачі в один-два дотики з подальшими переміщеннями гравців атаки в вільні зони разюче відрізнялися від тієї безпорадності, яку Україна показала у Франції. Маю на увазі не 7 пропущених м’ячів, а саме контргру, з якої на старті жовтневого збору у підопічних Шевченко були серйозні проблеми. Свою гру збірна України через місяць відчутно налагодила, але засмутила якраз в тому компоненті, завдяки якому вся країна так завзято раділа важкої перемоги над Іспанією – реалізації. Той незграбний момент, коли начебто насолоджуєшся футболом, але підсумковий рахунок вводить в стан збентеження.
Лунін, який цілий рік після спарингу з Естонією (1:0) чекав і все-таки дочекався шансу показати себе в рамці воріт української команди, несподівано підвів. Дублюючий воротар мадридського Реала, який так ще і не провів жодної офіційної гри за свій клуб, кілька разів блиснув надійністю під час виходів при нейтралізації навісних передач. Але перед перервою чогось вирішив «зіграти в Нойєра» і за це поплатився. В абсолютно простій ситуації на фланзі Лунін побіг страхувати Матвієнко, не зміг вибити м’яч в аут, а м’яч, що залишився в грі, через мить парашутом впав в порожні ворота після дальнього удару Пентека.
«Де ти гуляв, Андрій?» – настільки курйозних моментів в кар’єрі не по роках зрілого і прагматичного Луніна і не згадати. Тим більше, що ще в 2019 році Лунін на цьому ж стадіоні став чемпіоном світу, завдяки винятковій надійності отримавши «золоту рукавичку» світової молодіжної першості. А польська збірна відсвяткувала, напевно, самий дармовий гол за останні роки, при цьому за весь тайм так і не створивши жодного по-справжньому небезпечного моменту біля воріт суперників.
Примітно, що до пропущеного гола українська команда не тільки розпоряджалася м’ячем куди краще поляків, а й напевно порадувала Шевченко мобільністю трансформації під час переходів з атаки в оборону. У моментах активного високого пресингу або контрпрессінга на чужій половині поля Матвієнко і Кривцов розташовувалися практично біля центрального кола – все заради дотримання компактної структури у випадках втрат м’яча.
Відступаючи до власних воріт збірна України звужувалася як горизонтально, так і вертикально, успішно вбиваючи простір в штрафному і на підступах до неї. Польські 4-4-2 з відсутністю вибухових нападників дозволили команді Шевченка протестувати модель гри з високою лінією захисту, не побоюючись передач за спини. А в позиційній обороні гості, не рахуючи огріхів Михайличенка (не завжди встигав повертатися назад і втрачав позицію) і Макаренка (пару програних підбирань в опорній зоні несли в собі небезпеку), успішно закривалися від Кадри.
Фото – uaf.ua
Що погано для вболівальників, те може бути корисним для тренера. У матчі з Польщею збірна України сама створила собі умови для тестування різних моделей ведення гри. У першому таймі перевіряли гру в захисті разом з швидкими переходами з оборони в атаку і навпаки, а, подарувавши суперникам перевага в рахунку, перейшли на суто позиційний футбол, під який Шевченко випустив на поле Марлоса, Мораєса та Циганкова. Марлос і Віктор здатні розкривати простору в щільних опозиційних побудовах, і саме їх блискавична комбінація, в яку також виявилися залучені Зінченко з Коноплею, стала справжньою окрасою футбольного вечора і за законами жанру мала закінчуватися взяттям воріт.
На жаль, в подальшому гра нашої команди стала згасати і тонути в малошвидкісному футболі, настільки зручному для польської збірної. А закінчилося все ще одним моментом забуття, але на цей раз при стандарті, коли ніхто з українських гравців не накрив вбіг до штрафного Плахету, який віддав асист на Модера. Левандовскі хоч і не зіграв в цьому матчі, але його «дев’ятка» магічним чином допомогла 21-річному футболістові Леха забити свій дебютний гол за Кадру.
І все ж товариські матчі не виграються за всяку ціну, і Шевченко дав ясно зрозуміти своїми подальшими замінами і одночасною присутністю на полі відразу трьох опорників, що результат для нього має другорядне значення. Ярмоленко, Зінченко, Яремчук, котрі творили опції біля воріт суперників, вирушили відпочивати і готуватися до більш важливим з точки зору результату сутичок з Німеччиною і Швейцарією в Лізі націй, а Малиновський, який став чи не найважливішим виконавцем в складі української команди останнім часом, на полі так і не з’явився.
Фінальні миті спарингу у виконанні збірної України запам’яталися не тільки грою, скільки вусами Мораеса, якому так і не вдалося витягти зі своїх старань біля воріт Скорупського видиму користь. Жуніор провів вже свій сьомий матч з моменту отримання українського паспорта, але один з кращих бомбардирів УПЛ останніх сезонів все ніяк не може відзначитися дебютним голом за збірну.
Збірна України зазнала найдивнішої поразки за час каденції Шевченко. Але цей матч точно виявився не зайвим для нашої команди, на відміну від необхідності їхати до Франції в розпалі пандемії COVID-19 в ситуації, коли тренерський штаб буквально на ходу втрачав гравців і викликав інших, щоб та товариська зустріч все ж відбулася.
Не потрібно посипати попелом збірну за 0: 2 в матчі, який нічому нікого не зобов’язує. Вона показала задатки гри, за рахунок якої вже найближчим часом спробує отримати максимум з 180 хвилин протистоянь з німцями і швейцарцями. Якщо збірна України зіграє в такому ж ключі і здобуде необхідні результати в двох майбутніх зустрічах, зумівши залишитися в топовом дивізіоні Ліги націй, про прикру поразку від Польщі ніхто більше і не згадає.